Незвичайний кошмар

Не називав ні янголом, ні сном,
А кликав лиш дурним, нічним кошмаром.
Та став чогось стояти під вікном,
І намагався розігнати чорні хмари.
Кричав усім: Ненавиджу тебе!
І бачив скрізь ту усмішку сріблясту.
Ночами проклинав я сам себе,
За пристрасть необачну і невчасну.
Я прокидавсь в холодному поту,
Кричав: О, Господи, ні-ні, не це, не треба.
І відігнать хотів оту біду,
Яка летіла, як комета з неба.
Та тільки долі помінять не зміг,
І в серце моє, біс дурний заскочив.
І знов, як песик, за тобою біг,
І мріяв – тільки глянути б у очі.
Я сам не свій, у Пеклі вже живу,
І проклинаю долю ненормальну,
Та тільки в снах тебе одну зову:
Мою смішну, чудову і печальну.
Ти стала янголом, ти стала дивним сном,
І тим кошмаром, про який благаю.
Вже кожну ніч чатую під вікном,
І шепочу: я так тебе кохаю.




Не называл не ангелом, не сном,
А называл дурным ночным кошмаром,
Но стал стоять, чего-то, под окном,
Пытаясь разогнать чёрные тучи.
Кричал я всем: ненавижу тебя!
А видел я везде улыбку ту серебряную,
Ночами проклинал я сам себя,
За страсть необычную и несвоевременную.
В холодном просыпался я поту,
Кричал: О, господи, не это нет ,не надо!
И отогнать хотел вот эту вот беду,
Которая летела, как комета с неба.
Но вот судьбы всё ж поменять не смог,
И в сердце моё бес дурной вскочил,
И снова, как собачка, за тобою я бежал,
Мечтал – о, только глянуть бы в глаза.
Я сам не свой –в Аду уже живу,
И проклинаю судьбу ненормальную.
Да только в снах тебя одну зову,
Мою смешную, прекрасную, печальную.
Ты стала ангелом, ты стала дивным сном,
И тем кошмаром о котором я молю.
Уже каждую ночь стою я под окном,
И я шепчу: о, как тебя люблю.